Взяти чужу дитину і полюбити, як свою...

Під опіку взяли дванадцять малюків (це діти, які з різних причин залишилися без батьківського піклування: наприклад, батьків позбавили волі)… З 1 січня 2009 року держава призначила допомогу при усиновленні – 12 400 грн. Кореспондент “Леополіса” побувала у родині Зулкарнєєвих, яка опікується сімома дітьми. Одного з них – Владислава - офіційно усиновили, коли йому був рік. Мама залишила хлопчика у пологовому будинку…

«Вовка мене любить. Може, я нагадую йому маму»

Родина Зулкарнєєвих мешкає у п’ятиповерховому будинку на Сихові у шестикімнатній квартирі, яку надала міська рада. Це так званий дитячий будинок сімейного типу – наразі єдиний у Львові. У Тетяни – цукровий діабет: мати власних дітей для неї ризиковано. Чоловік Сергій запропонував дружині всиновити дітей. Щоправда, його родина спочатку не сприйняла цього кроку, але зараз змирилися, каже Сергій.

Заходжу у величезну вітальню: у ній діти зазвичай бавляться. У кутку акуратно поскладані іграшки, біля вікна у клітках – ігуана Дуся та два щури. По квартирі блукає черепаха Стеша. Поки роздивляюся помешкання, від мене не відходить золотистий ретривер на ім’я Лада. Є у сім’ї ще один домашній улюбленець – Ларі: кіт породи сфінкс, схожий на інопланетянина. Шерсті у нього немає, і Ларі одягнули у спортивну камізельку з капюшоном, щоб не мерз! У сім’ї троє дівчат: Ліза, Ліка й Олеся, та четверо хлопців: Богдан, Ігор, Владислав і найстарший Володя. Поки я була у гостях, дванадцятирічний Володя займався з татом уроками - навчання дається йому важкувато. Сергій - викладач англійської (вдома він облаштував справжній клас). Тетяна розповіла мені про долю хлопця. У віці шести років Володю разом з сестрою покинула мати. Дітей знайшли на вулиці у Стрию...

А рік тому від Вови (так його називає мама) відмовилися прийомні батьки… “Вова живе у нас лише рік, - каже Тетяна. - Мені здається, що він мене любить. Може, я нагадую йому маму...”.

На мансардному поверсі, у своїй кімнаті, уроки робила дев’ятирічна Ліза - її Зулкарнєєви взяли з дитячого будинку. Де батьки дівчинки – невідомо… “Діти, які виховуються у дитячих будинках, зовсім не пристосовані до життя і не знають, що таке сім’я, - каже Тетяна. - Вони “стадом” йшли у їдальню. Дружньо здали брудні речі у пральню… Владислав боявся будь-якого шурхоту, навіть стуку тарілок. Я пізніше зрозуміла, що в дитячому будинку діти просто не чують побутових шумів”.

О шостій вечора із садочка прийшла малеча. Квартира “ожила” - дітлахи щебечуть, розповідають батькам, що робили протягом дня. П’ятирічному Владиславу ніяк не вдається розв’язати шнурівки - на допомогу поспішає Ліза…

Таня пригощає мене кавою з тістечками. На кухню заходить шестирічна Ліка. Дівчинка не розгубилася: “А как вас звать?”, - запитує мене російською. “А у меня зуб выпал”… І сміється! Ліка - грузинка, гарненька смаглява дівчинка. Її рідна мама півроку тому вийшла з тюрми. Зараз вона часто приходить до дочки… “Я коли побачила її у дитячому будинку, сказала: “Вона моя!”, - пригадує Тетяна. - Мама Ліки вживала наркотики і потрапила за ґрати. Дочку у неї вилучили. Олеся, Богдан та Ігор - рідні. Їхня мама пішла з хати, коли найстаршому, Ігорю, було сім, Олесі - рік і 5 місяців, Богданчику - 4 місяці. Вона залишила дітей на батька-пияка. Діти недоїдали. Старші виживали на воді та хлібі, а найменший, Богданчик, досі не розмовляє - у нього затримка психо-мовного розвитку (зараз йому 3,5 року)”.

«Чому ми всіх дітей не забрали?»

Молодші діти сідають вечеряти. Гречана каша, курка. На столі банани, печиво у коробках, зефір... Я розпитую у Тетяни (вона за освітою психолог), чи не було їй страшно, коли усиновлювала Владика. Часто люди бояться брати до себе чужих дітей: погана генетика, схильність до злодійства, алкоголю, наркотиків… “Дитина виросте такою, якою ви її виховаєте, - каже Тетяна. - Буває, і рідні діти з ножем кидаються на батьків. Владик два місяці адаптовувався, вередував, хворів. Одразу полюбити чужу дитину важко. Тоді це був обов’язок. Звикали до нього десь з півроку. Тепер я дивлюся: мої очі, моя шкіра. Коли ми з дитячого будинку забирали Олесю, Богданчика та Ігоря, Владик запитав: “Мамо, а чому ми всіх дітей не забрали? Біологічні батьки Владика - бродячі цигани. У нього є ще братик, якого всиновили кияни. Але у прізвищі не збігається одна літера. Тому ми не змогли довести, що діти рідні…”.

Тетяна вирішила знайти його маму. З’ясувала, що її циганський табір - під Червоноградом, у селищі Соснівці. Разом з чоловіком вирушили на пошуки. Цигани розселилися на смітнику за шахтами. Тетяна здалеку побачила розвішані “лахи”. Коли під’їхали ближче, народ заворушився… До брами вийшов якийсь чоловік. Владик сидів у машині. “Вы детей привезли? Если хотите отдать, я возьму!”. Виявилося, що це рідний брат мами-зозулі, Владик на нього дуже схожий. Чоловік підтвердив, що сестра народила двох дітей…

Нещодавно Зулкарнєєви побачили у програмі “Магнолія ТБ” (у соціальній рекламі) двох дітей-близнюків із Закарпаття ромської національності, й також вирішили їх взяти до себе. Проте, згідно із встановленими правилами, малюків не бажано передавати з області в область. Заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Людмила Волинець пообіцяла Тетяні, що для дітей ромської національності вона зробить виняток.

“Ці діти нікому не потрібні: “брудний циган” - їх все життя так називають, - веде далі Тетяна. - Якщо немовлят не усиновлять, ми їх візьмемо. Не треба боятися взяти чужу дитину і спробувати її полюбити…”. У цю хвилину у двері хтось подзвонив. Це сусідський хлопець прийшов до Ігоря. Сусіди Зулкарнєєвих (двері навпроти) - родина Півкачів, у яких дев’ятеро своїх дітей!

Коли Таня мене проводжала, діти вже йшли спати. “Я зараз повернусь і дам усім “цьом”, - почула я, спускаючись сходами…



Минулого місяця родина Зулкарнєєвих отримала на дітей від держави 10,5 тисячі грн. Іноді до цієї суми їм нараховують дотації. На одну дитину батьки отримують щомісяця два прожиткові мінімуми (залежно від віку). Розмір прожиткового мінімуму для дитини до 6 років - 557 грн., до 18 років - 701 грн. Вихователь дитячого будинку сімейного типу має зарплату 35% від загальної суми.
За весь час цій родині не допоміг жоден спонсор… Лише київська фірма “Хостед” відкрила для Зулкарнєєвих сайт, на якому розміщено всю інформацію про них (www.happyfamily.lviv.ua). А їм так потрібен автомобіль для всієї сім’ї… Минулого року, коли вони їздили на море у Скадовськ, довелося частину дітей відправити поїздом, решта їхали з батьком на старенькій “Мазді”…
Якщо у вас є запитання до Тетяни та Сергія, телефонуйте: 8-063- 848-29-21 (32).



А тим часом…

Начальник відділу у справах дітей ЛМР Тарас Гурей повідомив, що минулого року на Львівщині всиновили 36 дітей, а позаминулого - 55. 117 опікунств соціальні працівники скасували (68 дітей досягнули повнолітня, 37 - повернули до біологічних батьків, двох дітей забрали через невиконання обов’язків опікунів).


Фото з сімейного архіву Зулкарнєєвих

На фото: У родині Зулкарнєєвих: «Один за всіх і всі за одного»...