Родина для "державних" дітей

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усе почалося із Владика
Подружжя Тетяни та Сергія Зулкарнєєвих нині мешкає в просторій двоповерховій квартирі на Сихові. Двері нам відчинив Ігор, симпатичний хлопчик у великих пухнастих капцях з м’якими пазурами. Він – найстарший із дітей, якими опікується подружжя. На момент візиту «Газети...» вдома були не всі, адже частина дітлахів відвідує дитячий садочок. Тому в помешканні панував лад і спокій.
«Через рік після одруження ми з чоловіком вирішили завести дітей, – розповідає пані Тетяна. – Однак у силу певних обставин народжувати мені було доволі ризиковано. Після дебатів вирішили всиновити дитинку. Дізналися, як це робиться, і наш вибір зупинився на чорношкірому малюкові – очевидно, йому було найважче знайти нових батьків. Владик тоді мав менше року, ніхто не знав, із якої він країни. Документи оформили швидко, без проблем».
Після успішного досвіду всиновлення подружжя вирішило, що добре б Владикові мати братика або сестричку. Біди «державних» дітей переважили – і Зулкарнєєви, дослухавшись порад, вирішили створити прийомну сім’ю для трирічної дівчинки Ліки.
«Ми познайомились із нею, ще коли відвідували Владика, – розповідає пані Тетяна. – Вона – грузинка, з неблагополучної сім’ї, її мама практично не виходила з-за ґрат. Поки відвідували Ліку, познайомилися із Лізою, якій тоді було 6 років, і вирішити й для неї стати прийомними батьками».
Та не встигли завершити процедури створення прийомної сім’ї, як довідалися про будинки дитини сімейного типу, відтак подружжя зголоситися на створення першого такого закладу у Львові. Коли подали всі необхідні документи, родині запропонували взяти на виховання ще трьох дітей з однієї сім’ї. Тато й мама малюків позбавлені батьківських прав. Трирічні Богдан і Леся перебували в інтернаті, а їхній старший брат Ігор мешкав у бабусі. Одразу трьох дітей ледве хтось усиновив би, радше, вони «розпалися б» по різних батьках. Тож Зулкарнєєви не вагалися.

Велика сім’я – це легко. Та не для всіх
На той час подружжя жило на проспекті Чорновола у трикімнатній квартирі, з батьками, всиновленим темношкірим хлопчиком і двома дівчатками. Звісно, у такій квартирі організувати «будинок дитини» неможливо. Тому місто виділило їм просторе приміщення в новобудові на Сихові, а також 60 тисяч гривень для облаштування побуту. Нині життя в сім’ї вже увійшло у звичне русло, а дітлахи зовуть Сергія та Тетяну татом і мамою.
Спочатку, лише з трьома дітьми, було доволі виснажливо, зізнається пані Тетяна. Вона тоді працювала, і після роботи дитячий галас і розгардіяш вимагав неабиякого терпіння. Однак тепер, каже вона, не так і важко. Малюки відвідують садочки та школи, вже звикли до сім’ї – адже діти з інтернатів мають специфічні риси. Готування їжі на всю родину лежить на плечах господині, однак вона не нарікає.
«Грошей нам вистачає, – каже пані Зулкарнєєва. – З одного боку, що таке в наш час 1000 гривень на дитину? Однак ми їм ні в чому не відмовляємо. А от багатодітні сім’ї справді не мають підтримки. До прикладу, у наших сусідів – восьмеро рідних дітей. І, крім знижок на харчування та садочки, вони не мають нічого. Лише 100 декретних гривень на дитину щомісяця».

Діти – як діти
Під сходами, що ведуть на другий поверх квартири, дітлахи влаштували собі справжній курінь, називають його «рукавичкою», можуть гратися там у таємничій напівтемряві. Та найбільшою забавою для дітей є купання. Вони самі набирають ванну – і плюхкаються в ній. Тому батьки мають намір віддати їх на плавання. Минулого літа родина їздила у Скадовськ. «Там мілина на 500 метрів, і води – по коліно, – каже пані Тетяна. – Дітям неймовірно сподобалось, і вони повернулися додому з купою вражень».
Уже зараз, стверджує прийомна матір, у дітей вимальовуються характер і задатки. Ігор – майстер на всі руки, добре вчиться в школі, лагодить молодшим дітлахам забавки, малює, любить читати, займається спортом. Ліза грає у великий теніс, а Ліку скоро віддадуть у театральний гурток – вона дуже артистична й усе запам’ятовує враз. А збігають їхні інтереси наразі в одному, стверджує пані Тетяна: погаласувати та побігати в хаті. Подружжя планує допомогти дітям здобути вищу освіту, а також отримати від держави житло.
Окрім малюків, до родини Зулкарнєєвих тепер належить також і 22-річна Наталя. Вона – також «інтернатівська». Коли дівчині було 18, рідна тітка викинула її з дому. Тепер Наталя мешкає в матері пані Тетяни та допомагає по господарству.

Це ще не кінець
І дорослі Зулкарнєєви, і їхні діти хочуть завести собаку. Лабрадора. І хоча нині в помешканні вже є черепашка, чотириногий друг не буде зайвим. А одна з кімнат, де наразі діти реалізовують свою творчу потенцію, «чекає», коли в ній оселяться «новенькі» – до кінця року подружжя Зулкарнєєвих візьме під опіку ще чотирьох «державних» малюків.

ЕКСПЕРТ
Тарас Гурей, начальник відділу у справах дітей Львівської міської ради
Нині є кілька способів піклування про «державних» дітей. Це усиновлення, опіка, прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Останній – альтернатива звичним. Діти, які там перебувають, – не всиновлені, а залишаються «державними», однак зростають у значно кращих умовах. Батьки отримують трохи більше тисячі гривень на дитину щомісяця. Соціальні служби хоч і контролюють діяльність будинку, однак доволі опосередковано.
Кількість малюків у такому будинку не перевищує десяти. Наразі ми створили один, на базі родини Зулкарнєєвих, адже ДБСТ – дорога затія. Окрім помешкання, влада виділила родині 60 тисяч гривень на його облаштування, на цей рік передбачено ще 20 тисяч. Відсутність інших будинків спричинена дорожнечею нових великих помешкань, самі знаєте, скільки коштує нерухомість. Як не прикро, також немає і кандидатів на створення ДБСТ.

Нічийні діти
У Львові у неблагополучних сім’ях зростають 188 дітлахів. 41 дитина жебракує. Крім того, у дитячих будинках і в родичів мешкають 232 сироти та 411 дітей, позбавлених батьківського піклування. І якщо їхня кількість за останні кілька років майже не змінилася, то кількість усиновлень стрімко зростає. Якщо 2005-го всиновили 41 дитину, то минулого року – на 23 більше.

 

Богдан Юрочко