Чужі діти - як свої
Вирішили взяти малюка іншої національності
Темношкірого Владика подружжя усиновило, а дівчинку взяло з дитячого будинку на виховання.
Тетяна та Сергій збирають документи на виховання ще однієї дитини - семирічної Лізи. Наш кореспондент побувала в гостях у родини Зулкарнєєвих.
Ще з порога чую дитячі крики та сміх. За мамою біжать відчиняти троє галасливих дітлахів – дві дівчинки і смуглявий хлопчик. Господиня запрошує до кімнати. За нею чимчикують три маленькі “хвостики” – Ліза, Ліка та Влад. Незабаром з’являється і батько. Він садить малого на шию і виробляє з ним усілякі спортивні трюки. Владик аж плескає в долоні від радості.
Тетяна вчиться на п’ятому курсі філософського факультету ЛНУ імені Івана Франка на психолога. Перед тим здобула фах модельєра. Сергій викладає англійську у компанії “Софт Серв”. Молоді люди одружилися три роки тому. Зустрічалися три місяці. Сергій – другий чоловік Тетяни. Він молодший від неї на шість років.
- Я перший запропонував усиновити дитину, – розповідає Сергій. – Дружина мене підтримала. Порадившись, вирішили взяти малюка іншої національності. Нам показали Владислава. Більше темношкірих у дитбудинку не було.
- Хлопчик відразу впав мені в око, – говорить Тетяна. – Документи оформили швидко. На початку ледве давали собі раду. Малий усього боявся, довго звикав до нової обстановки. Але вже все гаразд. Тепер не уявляємо, що би робили без нього. Дитина дається любити.
Тетяна розповідає, що не знає, якої національності її син. Мама хлопчика залишила у пологовому будинку неправдиві дані про себе. Але Зулкарнєєви цим не переймаються. Кажуть, що вирішили взяти темненьку дитину, бо нею ніхто не зацікавиться.
З коридора доносяться писки та крики. Тетяна іде втихомирювати дітей. “Вони мене більше слухають, ніж чоловіка, – каже. – Тримаю з ними дисципліну, інакше на голову вилізуть”. Тетяна знімає дівчаток з тренажера і веде за собою в кімнату. Владик бавиться з батьком. “Найбільше проблем з Лікою, – веде далі. – Їй ще важко щось пояснити. Дитина дуже вперта. З Лізою простіше. Вона вже доросла – все розуміє. Владик у нас слухняний, але любить капризувати”.
- Малий обожнює бавитися м’ячем, – розповідає Сергій. – З ним майже не розлучається. Мабуть, з хлопця виросте серйозний спортсмен. Ліза уже вивчає англійську. Як підростуть, вчитиму їх гри на гітарі.
Зулкарнєєви розповідають, що Влад спочатку ревнував маму до дівчаток. Він вимагав багато уваги: не хотів вчасно лягати спати, “викидав коники”. Але з сестричками здружився швидко. З Лікою тепер ходить в одну групу в садочку, Лізу бачить лише по вихідних. У будні за нею сумує.
- Якщо поцілую когось одного, то інші вже біжать підставляти щічки, – приєднується до розмови бабуся Олена. – Люблю їх всіх однаково. Я спочатку насторожено поставилася до рішення Тетяни і Сергія взяти на виховання чужих малюків. У нас в родині ніхто ніколи не усиновлював дітей та не брав на виховання. Спочатку страшно було: не знали, у що одягнути, що зварити, як їх втихомирити. Тепер не можу натішитися внуками. Рідних у мене немає. Шкода, що дідусь ще не бачив дівчат. Він уже багато років живе і працює у Москві. Владика полюбив відразу.
Подружжя Зулкарнєєвих планує мати власних дітей. Але спершу вирішили всиновити Владислава. “У мене цукровий діабет, – зізнається Тетяна. – Народжувати ризиковано, але cпробуємо. Якщо б спочатку з’явилася на світ наша дитина, потім психологічно було б, напевно, важко зважитись на такий крок. Нещодавно дізналися про нову форму опіки – прийомну сім’ю. Вона дає можливість брати на виховання дітей, які з різних причин не можуть бути усиновленими. Одразу ж згадали Олександру, яку бачили в Будинку дитини, коли знайомились з Владиславом. Поки готували документи, подружились з шестирічною Ліною, і не змогли собі відмовити в задоволенні полюбити ще одне дитя”.
Тетяна розповідає, що підтримує дружні стосунки з першим чоловіком. Діти теж називають його батьків дідусем і бабусею. “Часто буваємо у них в гостях, – каже Тетяна. – Вони залишились для мене мамою і татом”. Питаю Сергія, чи не ревнує дружину до першого чоловіка. “Якби ревнував, то б не одружувався”, – сміється.
Олеся Пастернак
