ПЕСТУНЧИК ДОЛІ
Львівська молода сім’я усиновила маленького темношкірого хлопчика
...Є на світі родини, в яких відчувається аура тепла, любові та злагоди. Чоловік і дружина живуть в мирі між собою, і їх завжди звеселяє дзвінкий дитячий сміх. У їхній домівці настільки затишно, що навіть не хочеться її покидати...
До таких щасливих сімей належить молоде подружжя - Тетяна та Сергій Зулкарнєєви. Між цими двома молодими людьми відчувається гармонія та велика взаємна любов і повага. Однак, незважаючи на це, Тетяна та Сергій з медичних причин не можуть мати дітей. Тому вирішили всиновити хлопчика з інтернату. Так в їхній затишній оселі з ’ явився смуглявий Владик, якому нині 3,5 роки.
Історія життя цієї дитини є доволі цікавою. Перший рік свого життя Владик провів у дитячому будинку. Смуглявий, з великими оливковими карими очима він дуже нагадував маленького індуса. До речі, походження цієї дитини залишається невідомим. Його так звана «мама» залишила своє чадо на другий день після родів. А національна принадлежність «батька» й досі залишається таємницею за сімома замками. А кому в нашому суспільстві потрібне темношкіре дитинча? Тому її подальшу долю передбачити зовсім неважко. Холодні казенні стіни інтернату. Брак материнського тепла та батьківської підтримки. Відсутність любові та опіки. Натомість – хитрощі та викрутаси з метою здобути зайвий шматок хліба. Щоденна боротьба за виживання у середовищі таких самих знедолених однолітків. А згодом – не виключено -- вулиця, сумнівні компанії, кримінал...
Але, на щастя Бог зглянувся над Владиком і змінив його долю на 180 градусів. Дарував йому батьків, родинне тепло, любов, увагу і навіть вдосталь їжі та одягу. Одного прекрасного дня до міського відділу освіти завітали Тетяна з Сергієм. Молоді люди звернулися сюди з доволі дивним та нестандартним проханням. «Хочемо всиновити темношкірого хлопчика, -- безапеляційно заявили вони. – Вважаємо, що саме така дитина найбільше потребує любові, ласки і опіки. А ми можемо їй все це дати...»
Чиновники почухали потилиці і заметушилися. Їм довелося телефонувати до всіх львівських дитячих будинків, що з ясувався, чи часом не росте в них маленьке негреня чи мулат. І нарешті (о, еврика!) в одному з інтернатів на вулиці Комаринця таки напитали на маленьке, смугляве диво. Неважко здогадатися, що ним і був Владик, якому тоді минув рівно рочок.
-- Коли я побачила його, то скажу відверто, трохи злякалася, -- зізналася «Поглядові» Тетяна Зулкарнєєва. – На фоні інших дітей, хлопчик дуже смуглявим, наче маленьке негреня. Лише потім з ясувалася, що в ньому немає африканської крові, а радше індуська, грецька або арабська. Але зрештою, яке значення має національність нашого хлопчика? Він з першої зустрічі завоював нашу любов, і ми вирішили його всиновити.
Інтернатівські порядки ще з раннього віку привчають малят до спартанського панування над власними емоціями. Владик був не винятком. Спокійний, стриманий, тихий хлопчик спочатку він не виявляв особливої радості від частих відвідин Тетяни та Сергія, які готувалися стати його батьками. Однак згодом дитина «потеплішала», почала більше сміятися та радіти. Своїм маленьким серцем Владик відчув себе по-справжньому любленим цими гарними людьми. Він розквітав просто на очах, і на любов швидко відповів взаємністю. Незабаром його очікував приємний сюрприз – зміна «прописки». Тетяна та Сергій оформили всі документи на всиновлення дитини, і невдовзі Владик назавжди попрощався з казенними стінами дитячого будинку...
-- У сім’ ї Владик дуже швидко ожив, -- каже молода мама. – Він став дуже веселим, непосидючим та жвавим. А емоції просто «пруть» з нього. Як він звеселяє нашу родину своєю галасливістю та сміхом! А якби ви знали, як його люблять діти в садочку...
Близько двох місяців тому у Владика з’ явилися дві сестрички -- Тетяна та Сергій вирішили створити прийомну сім’ю . Так у родину потрапила чотирьохрічна Олександра, батьки якої перебувають у місці позбавлення волі. Зараз готуються документи для прийняття у прийомну сім’ ю ще й семирічної Ліни
-- Спочатку Владик трохи ревнував, -- згадує Тетяна . – Без причини починав капризувати, однак згодом він звик до дівчаток, і зараз вони бавляться вже втрьох
-- Між Владиком і дівчатами є деяка різниця, -- зауважує її чоловік Сергій. -- Владик – наша законна дитина, і юридично ми є його батьками. А дівчата залишаються прийомними дітьми. Держава має право наглядати за їхнім вихованням, і вони не позбавлені статусу дітей-сиріт. Однак ми стараємося до всіх дітей ставитися однаково і не робити різниці між ними.
... І Владик, і двоє його сестричок ще не усвідомлюють всіх цих правових тонкощів. А зрештою, навіщо їм знати про них? Між дітьми панують інші взаємини – взаємини любові, радості та приязні. Під час нашого спілкування у помешканні панував великий шум і галас. Це Владик з дівчатами весело бавилися у своїй дитячій кімнаті, кувиркалися та лазили по «шведській драбинці». А Тетяна і Сергій із замилуванням дивилися на них.
-- Дай руку, козаче, -- промовив на прощання журналіст «Погляду» до юного героя цього матеріалу.
У відповідь Владик по-дорослому простягнув свою маленьку правицю і подивився на мене своїми розумними та карими очима. Тепер я розумію, чому мої нові знайомі взяли на виховання саме цю дитину -- Владика просто неможливо не полюбити з першого погляду...
Богдан Мазур
