Зулкарнєєви всиновили темношкірого хлопчика
I мріють народити рідну дитину
У родині львів’ян 26-річного Сергія та 32-річної Тетяни Зулкарнєєвих підростають 3-річний Владислав та 4-річна Ліка. Діти не рідні — їх взяли з дитячого будинку. Зараз Тетяна та Сергій оформлюють документи на виховання ще однієї дівчинки — 7-річної Лізи.
Сім’я живе у трикімнатній квартирі на останньому поверсі дев’ятиповерхівки. У коридорі на гумовій зебрі стрибає чорнявий хлопчик з великими терновими очима та широким носиком. Це Влад. У Тетяни та Сергія він з’явився першим. Хлопчика взяли з Будинку дитини два роки тому, коли йому був рік і два місяці. Дівчатка дивляться у кімнаті мультфільми. Там два ліжка, одне з них двоповерхове, з перекладин звисають м’які іграшки.
— Заходьте до нас у кімнату, — запрошує Тетяна. — А то діти і поговорити не дадуть.
Струнка жінка з виразними зеленими очима вбрана у чорну футболку з білими смужками на рукавах та кавові штани, стягнуті знизу резинками. На ногах капці, розшиті паєтками.
Тетяна та Сергій одружені три роки. Познайомилися в гостях у друзів. Через два місяці зіграли весілля. Сергій закінчив факультет іноземних мов Львівського національного університету, зараз працює у компанії ”Софт Серв”. Тетяна закінчує 5-й курс філософського факультету, спеціальність — психолог.
У кімнаті чорно-білий м’який куток, на підлозі килимок, ліворуч шафа-купе. Навпроти комп’ютерний стіл. Тетяна приносить каву і тацю з цукерками та кексами. Розставляє горнята на маленькому столику і розповідає, що про дитину з сиротинця першим заговорив Сергій.
У нас усі хочуть білих і здорових
— У мене цукровий діабет, тому вагітніти та народжувати ризиковано, — каже вона. — І ми з Сергієм вирішили: чи народжувати, ще подумаємо, а дитину візьмемо. Пішли до районного відділу освіти розпитати, що і як треба зробити.
Про те, що візьмуть дитину іншої національності, а якщо вдасться, то й із темним кольором шкіри, домовилися заздалегідь.
— Думали, у Львові знайдеться якийсь мулатик, — продовжує жінка. — Ми хотіли дитину, яка нікому не буде потрібна. У нас же всі хочуть білих і здорових.
У Будинку дитини їм показали Влада.
— Він був у червоних повзунках, сорочечці, і це ще більше підкреслювало, що він темненький, — згадує Тетяна. — Мати хлопчика відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Про себе лишила неправдиві дані, тому жодних проблем при всиновленні Влада не було.
Процедура оформлення документів тривала близько місяця.
— Батьки спочатку нас не зрозуміли: чому темношкірий, навіщо нам така дитина, — додає Сергій. — Але тепер про це навіть не згадують. Влад такий сміхотунчик, його всі хочуть за щічку вщипнути.
— Але й нюня, сам себе не відстоїть, весь час горнеться до мене, — додає Тетяна. — Купатись любить, а мити голову боїться.
До кімнати забігають усі троє дітей. Олександра відразу забирається на коліна до тата, Влад та Ліза бавляться у ріпку. По черзі тягнуть одне одного по підлозі, Ліза приказує:
— Тягнуть-потягнуть, а витягнути не можуть.
Жінка згадує, що найтяжчими були перші два місяці вдома з Владом. Хлопчик усього боявся, капризував, першого ж тижня застудився.
— Як Влад видужав, почали привчати його до холодного обливання. Тепер у нас це обов’язкова процедура.
Тетяна та Сергій хотіли всиновити ще одну темношкіру дитину, але у львівських сиротинцях таких більше не було. Проте при оформленні документів на хлопчика побачили у дитбудинку чорняву кучеряву дівчинку.
Ліка старша від Влада на кілька місяців. Сьогодні вони ходять в одну групу у дитячому садку. А Лізу Зулкарнєєви беруть поки що лише на вихідні — чекають на всі документи.
Питаю, чи не планують народити рідну дитину. Сергій ствердно киває головою.
Оксана Левицька
